Всеукраїнський соціальний проект "Моральність Нації"

Україна чекає на своїх Визволителів!
PDF Печать E-mail

Чи стане нинішня Влада Символом Відродження моральності нації?

Прислухайтесь до заяв попередньої Влади: – «Нас, як батьків, дуже турбує стан справ соціального захисту прав дітей-сиріт і дітей, що позбавлені батьківського піклування. Впродовж останніх двох років кількість дітей, усиновлених громадянами України, зменшилась. Ми повинні зробити все можливе, щоб кожна дитина, позбавлена батьківського піклування, не залежно від віку і стану здоров'я, була усиновлена громадянами України і залишилася на батьківщині» «Поза сумнівом, захист прав дитини – проблема багатовимірна. Вона охоплює різні аспекти. Це питання якісної освіти, повноцінного родинного виховання, належного фізичного і духовного розвитку, забезпечення житлом, оздоровлення і ще багато інших». Із цих висловлювань можна зробити позитивні висновки, нарешті в Україні зявилися люди, які стануть Символом Відродження моральності нашої нації: – «Кожна дитина, якщо це стосується влади, має бути захищеною – на рівні сільського голови, глави адміністрації, району, міського голови, області і так до глави держави. І ми з вами, маючи таку систему, повинні захистити права дитини. Давайте разом попрацюємо і зробимо так, щоб влада, громадські організації та бізнес разом співпрацювали на вирішення проблем дітей та сім'ї, тому що не можна відокремлювати проблеми дитини від проблем сім'ї».

Українці! Ми залишили справу виховання наших дітей Владі і що ми з цьго сьогодні маємо? Аж нічого! Може ми самі допоможемо захиститися нашим дітям від наркоманії, алкоголізму та СНІДу, чи знову будемо сподіватися на Владу? Так, Владі ми можемо залишити загальне керування, це у неї вийде гарно, а от сама справа виховання повинна бути родинна. І не треба її лякатися, бо ця справа зовсім не важка, треба лише запитати у фахівців, як це робити правильно. Для відповідного виховання існують і книжки по самовихованню, і різноманітні ігри та конкурси, навіть загальнодержавні фестивалі. На процес виховання дитини не потрібно витрачати багато свого безцінного часу, треба лише дати можливість дітям здобувати потрібну інформацію для правильного мислення. На лікування наркозалежності, алкоголізму та СНІДу піде набагато більше і часу, і матеріальних та духовних витрат.

Що ж стосується Влади, то якщо вона стане не лише батьками для дітей-сиріт, але й візьме на себе загальне керівництво процесу виховання підростаючого покоління українців, та об’єднає навколо себе фахівців із цього питання, то тоді українці зможуть спокійніше дивитися в Майбутнє. І якщо Влада зі своїми можливостями очолить боротьбу за спасіння українських дітей, то українці обов’язково довірять їй будівництво могутньої та розвинутої країни. А могутні країни – це ті країни, які мають міцну моральну основу. Завдяки цьому Всеукраїнському руху Відродження, яке очолить Влада, навіть можливе об’єднання Сходу і Заходу в розбудові морально сильної країни. Українців поки що об’єднує одне, – занепад вихованості нації. І якщо Влада стане Символом Відродження моральності нації, то через виховання підростаючого покоління українців у всієї нації з’явиться можливість об’єднання для розбудови кращого майбутнього кожної родини.

На сьогоднішній день всі проблеми українців від одного – від стану вихованості нації. І коли всі українці обєднаються навколо справи кожного – виховання своєї дитини, – для України настане переломний момент, – початок Відродження країни. А виховання – це велика річ, воно вирішує долю не лише будь-якої людини, воно вирішує долю всього суспільства в цілому. Немає жодної поганої людини, яку гарне виховання не зробило б краще, і немає жодної цивілізованої країни, в якій би жили переважно погано виховані люди. Але дуже важко виховувати дитину в суспільстві, яке поки що іде не тим шляхом – дитина не може бути вільною від впливу суспільства, знаходячись у середині цього самого суспільства. Тут потрібно навалитися на Зло всім людям одразу, і якщо Влада очолить цей похід проти навали Зла, то вона не лише увійде в кожен український дім, але й безпосередньо увійде в саме серце кожного українця як Символ Відродження моральності нації. Справа Відродження моральності нації через виховання дітей – найвірніший шлях до сердець українців. Той, хто плекає молоду поросль, – той володітиме Майбутнім!

Сергій Боронін. Автор проекту “Моральність нації”

Гордіїв вузол.

Як би страшно це не виглядало, але в нашій країні майже 100 000 дітей-сиріт. Це страшні цифри, адже у кожного немовляти є батьки. І причина, з якої вони не хочуть мати дитину, яку вони народили, – це не відсутність належного матеріального стану, це відсутність належного внутрішнього світу душі цих «горе-батьків». Але ж хіба так повинно бути? Хто в цьому винен? Може ми не будемо чекати, поки Влада покаже як треба навести лад у системі навчально-виховних закладів – може ми почнемо наводити лад самі? Бо саме у нас є діти, які теж можуть бути потенційними розповсюджувачами сирітства в Україні. Ви ніколи не дивились на своїх дітей під таким кутом зору? Люди! Зупиніться на хвилину і запитайте себе: «А мої діти можуть відмовитися від моєї новонародженої онуки в пологовому будинку? А моя донька може викинути новонароджену малечу на смітник або у хвіртку?» Люди! Ви хоч раз по справжньому намагалися зазирнути в душі своїх дітей? – Ви знаєте, хто вони насправді? – Що Ви знаєте про їхній внутрішній світ?

«А потім я побачила їхні очі. Очі були звичайні, але майже всі заплакані, навіть у тих дітей, які не плакали. Ви ніколи не забудете ці заплакані дитячі очі. Вони дивляться на Вас з таким благанням, неначе Ви їхня остання надія. Від цього погляду у Вас стискає серце, і кров починає стукати в скронях. Пройшло багато років, і я забула кожного із тих дітей, але залишився жах, через який пройшла і я, і мої однокурсники, коли стажувалися в дитячому будинку: у однієї дитини постійний кашель, в іншого дев'ятимісячного плаксуна нежить, – він не може дихати, у третього крапельки крові від потертості, – або дерматит, або алергія. Ми мили, присипали, міняли пелюшки. Діти переставали плакати і притискалися до нас, а ми починали ревіти. Ми оплакували історії про дітей, які нам розповідали няньки, а медсестри говорили нам, що тих, хто плаче над їхніми розповідями, в Будинок дитини працювати не беруть»…

«Мама, мамочка, – це ти?» Як Ви вважаєте, коли вперше дитина-сирота задає це питання будь-якому дорослому? Може коли починає говорити? Ні, набагато раніше. Працівники Будинку дитини радять тим, хто прийшов вибирати малечу: – «Поки не визначитесь із вибором, не дивіться немовлятам в очі». Чому? Тому, що в їхніх очах лише це питання! Це діти, які не знають і ніколи не знали, що таке любов батьків. Це діти, які позбавлені можливості промовляти слова «мама» і «тато», – слова, які зігрівають серце. Вони позбавлені повноцінного дитинства і приречені провести його в стінах дитячого будинку. Звичайно, багато хто може сказати: – «Ці діти не мають до нас жодного відношення. У нас є свої діти, а сироти, – це головний біль Влади». Що ж, кожен має право на свою точку зору. Але якщо ці люди такі розумні, то нехай дадуть відповідь лише на одне питання: – «Де у Влади знаходиться репродуктивна система відтворення потомства?» І якщо Влада вирішила розвязати «Гордіїв вузол» проблем, повязаний із дітьми-сиротами, то може вона і стане їхніми батьками? Якщо Влада розпочала цей процес, то може ми теж не залишимось осторонь? Чи може для того, щоб не займатися цим наболілим питанням і зняти з себе відповідальність, ми готові брехати самі собі?

Теоретично всі ми знаємо, що найцінніше, що є в житті будь-якої свідомої людини, – це його дитина. У кого немає дітей, прагнуть їх мати, а у кого їх двоє або троє – володіють найціннішим, що є у світі. Але на практиці ми зіштовхуємося з тим, що наше багатство може нас самих добряче засмутити. Тоді ми починаємо розуміти, що дитину треба не лише народити, але й гідно виховати – дати їй відповідний багаж знань, які допоможуть обминати на життєвому шляху усілякі неприємності. Дуже важливо вкласти в неї і позитивні якості, – розум, співчуття та доброту. Звичайно, в наш час ці якості характеру не в честі – існує думка: «Будеш правильним – будеш жити у злиднях». І ось тоді з тими, хто повірив у цю спустошуючу «спокусу Зла», трапляється страшне. Трапляється те, що дуже важко, а іноді навіть неможливо виправити – в їхніх душах, а потім і в душах їхніх дітей, починає народжуватися злість, нетерпимість і спустошуюча душу ворожнеча. Саме ці духовні якості і трансформуються спочатку в агресію по відношенню до рідних, а потім до всіх, хто зустрічається на життєвому шляху. Ось Вам і перша причина зростання сирітства в Україні! Подумайте над цим. А якщо у дітей-сиріт зявилися батьки у особі Влади, то це не так вже і погано, бо тоді «діти Влади» не пропадуть. А у Ваших дітей є справжні батьки?

Сергій Боронін. Автор проекту “Моральність нації”

 

Сізіфова праця.

В селі Молниця Чернівецької області є дитячий будинок отця Лонгина, настоятеля Банченського Свято-Вознесенського чоловічого монастиря (в миру Михайла Жара). Сьогодні в сім'ї настоятеля Свято-Вознесенського чоловічого монастиря виховуються 256 сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Серед вихованців закладу 85 дітей-інвалідів і 18 дітей із значними пороками, 49 ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. 29 дітей усиновлено настоятелем монастиря, 186 знаходяться під його опікою, інших дітей передали на виховання самі батьки. Свого часу Влада запевнила, що буде завжди підтримувати багатодітну сім'ю отця Лонгина і всі благодійні проекти, які реалізуються за його ініціативою: – «Програма, яку ми почали багато років тому, буде розвиватися і дасть можливість знедоленим дітям знайти своє місце в житті».

У наш час проблема сирітства в Україні стоїть особливо гостро. Зараз сиріт навіть більше, ніж після Великої Вітчизняної війни. Соціальне сирітство при живих батьках – ганебне явище нашого суспільства, і ця проблема неймовірно розрослася. Причини цьому відомі: алкоголь та наркотики, і, що саме головне, відсутність моральних та духовних цінностей молодих батьків. Але в чому ж винні діти таких «горе-батьків»? Єдина провина цих дітей, поява на світ не у той час і не в тому місці їхня поява не була щастям для їхніх батьків, їхня поява була несподіваним «сюрпризом». Розміщення дитини-сироти в дитячому будинку не є вирішенням проблеми сирітства. Вирішення проблеми сирітства лежить лише у площині виховання моральності молоді, а у звязку з масштабністю проблеми – вихованням моральності всієї нації. Чи може ми вважаємо, що і так достатньо виховані, і багато чого знаємо?

Дитина, яка виховується за межами сім'ї, не отримує достатньої кількості необхідного досвіду для розбудови гідного життя. Вона отримує багато негативного досвіду – досвіду ненависті і духовної порожнечі. І ось із цією ненавистю і порожнечею 90% колишніх вихованців дитячих будинків вирішують і проблеми працевлаштування, і проблеми пристосування до невідомого суспільства. А чи знаєте Ви, скільки життів закінчується так і не встигнувши розпочатися по-справжньому? Ми не маємо на увазі дітей, які загинули внаслідок нещасних випадків та будь-якого стихійного лиха. Ми говоримо про дітей, чиї долі безнадійно зламані і покалічені нашим суспільством – ми говоримо про дітей-сиріт. На жаль, коли починають говорити про таких дітей, більшість із нас вважає за краще заглибитися у розмови про погану спадковість та падіння моральності молоді. А найчастіше ми просто перекладаємо відповідальність на самих дітей, не замислюючись над тим, яку ж роль в їхньому житті зіграли ми самі. Ніхто не хоче замислитись серйозно – всі думають – «Саме пройде і нас обмине». Але ж проблема сирітства – не нежить, сама не пройде. А от своєю байдужістю, яка проявляється у цей момент, Влада лише поширює сирітство на Україні. А за Владу такі люди, як отець Лонгин, повинні вирішувати цю проблему.

А як же не хочеться визнавати свою провину в поширенні цієї проблеми. Так, це не ми відмовлялися від своїх дітей, залишаючи їх в лікарняних палатах. Це не ми «забували» їх на вокзалах, як ручний багаж. Це не ми залишали їх у квартирах без нагляду на багато днів. Це не наші новонароджені діти від голоду поїдали свої екскременти. Так, ці покинуті малюки – це не наші діти – це наші потенційні онуки. А хто виховав батьків наших потенційних онуків? Хто дозволив їм стати алкоголіками та наркоманами? Хто дозволив їм загубити людську подобу? Коли ми вже прокинемось і зрозуміємо, що за тими «горе-батьками» прийдуть наступні? І вони теж наші діти, але поки що у них не працює репродуктивна система відтворення потомства. Треба добре подумати над цим, бо ця система колись все ж таки запрацює. Так може почнемо виховувати своїх дітей? Чи ми бажаємо на собі відчути повною мірою «Сізіфову працю»?

Правильно виховати дитину це зовсім неважко, треба лише мати бажання. Чи може залишимо вирішувати Владі наслідки проблем наших дітей? Бо всім так зручно заплющити на це очі – адже у дітей-сиріт України, наших потенційних онуків, знайдеться захист у вигляді Влади. Може і за нашими дітьми пригляне Влада? Дуже часто ми стикаємося з Байдужістю не лише інших людей, але й зі своєю. Говорять: «Хочеш побачити майбутнє суспільства, поглянь на молоде покоління». Так може нам треба подивитись на себе і все ж таки розпочати виховання свого молодого покоління?

Сергій Боронін. Автор проекту “Моральність нації”